Участь в інтернет-конференції до 100-річчя з дня народження видатного земляка-педагога І.Г. Ткаченка
Ключові слова: педагогічна діяльність, новаторські педагогічні ідеї, передовий досвід, дидактична система авторської школи, освітній менеджмент.
The article gives analysis of the publications about an outstanding Ukrainian educator-innovator of the 20th century Ivan Hurovych Tkachenko and his, viewpoint concerning the organization of labour training of a young generation in terms of the function of secondary educational establishment.
Key words: pedagogical activity, innovative pedagogical ideas, advanced experience, didactic system of author’s school, educational management.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. У період реформування змісту шкільної освіти особливої уваги та значимості набувають погляди видатних педагогів-гуманістів на проблеми модернізації в освітянській галузі щодо необхідності піднесення людини як найвищої соціальної цінності, формування національної і людської гідності у школярів, здатність застосовувати набуті вміння в практичній діяльності, визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.
Для молодшого покоління педагогів Кіровоградщини особливо важливо володіти інформацією про те, що освіта нашого краю в різний період свого існування була серед першопрохідців різноманітних підходів у галузі освіти.
Підтвердженням цього є сміливі неординарні пошуки ще в 1867 році Миколи Федоровського у навчанні грамоти і професії в Єлисаветградському ремісничограмотному училищі; стежинки Софії Русової в дошкільному вихованні; оригінальне розв’язання педагогічних проблем у перші роки існування Української держави (1917-1921); перші кроки становлення А. Макаренка на теренах цього краю; неординарні підходи до навчально-виховного процесу в 50-70 рр. минулого століття (В.Сухомлинський, О.Хмура, А.Рєзник, І.Ткаченко, Ф.Оксанич); це і досвід випереджуючого переходу (порівняно з усім Радянським Союзом) від 7-річної до 8-річної освіти (Созонівська, Катеринівська, Аджамська та Кіровоградська № 25 восьмирічні 2 школи, Павлиська середня та ін.); реалізація політехнічного принципу, створення учнівських виробничих бригад і таборів праці й відпочинку (Новопразька, Богданівська, Комишуватська, Кіровоградська № 5 середні школи та ін.); першість у створенні міжшкільних майстерень (1962), міжшкільних навчально-виробничих комбінатів (Гайворон, Новоукраїнка, Олександрія, Войнівка, Вільшанка) (1964); навчання дітей 6-річного віку (Знам’янський район, м.Знам’янка); дошкільне виховання (Суботці, Новоархангельськ, Кіровоград та ін.); перехід на модернізований зміст освіти в 70-ті роки; це й експериментальні підходи до розробки наукових основ диференціації навчання в старших класах (О.Хмура і його помічники в школах м. Кіровограда) і пізніше в початкових класах (Світлана Логачевська). Це і золота спадщина Василя Олександровича Сухомлинського як директора, вчителя і, передовсім, педагога-новатора. [4, с. 1-3]. А ще – спадщина його послідовників, одним із яких є видатна постать Івана Гуровича Ткаченка.
Аналіз досліджень і публікацій.
З метою вдосконалення сучасної системи освіти в цілому та трудової підготовки підростаючого покоління дослідженням педагогічної спадщини І. Ткаченка займались науковці Я.Береговий, А.Іванко, Г.Іванюк, Г.Левченко, Н.Калініченко, В.Мадзігон, А.Розенберг, О. Філоненко, Н. Котелянець, Н. Слюсаренко, М. Капраль та інші. Детально вивчаючи історичні документи, архівні матеріали науковці проаналізували діяльність українського педагога-новатора ХХ століття та дали оцінку його інноваційним ідеям й всій творчій спадщині, наголошуючи при цьому, що вчений розвинув, закріпив і перевірив на практиці в умовах сільської школи принципи трудового виховання, сформовані вперше в історії вітчизняної педагогіки В. Сухомлинським [3].
Виклад основного матеріалу.
І.Г. Ткаченко (1919-1997 рр.) був твердо переконаний, що школа повинна допомогти учням правильно визначити свій життєвий шлях (що є досить актуальним і на сьогоднішній день у сфері реалізації життєвих компетентностей нової української школи), значну увагу приділяв підготовці молодого покоління до праці.
Для сільської школи, яку очолював І.Ткаченко, характерною була значна увага до:
– визначення змісту системи трудового виховання та її складових (трудове виховання на уроках з основ наук, на заняттях гуртків, секцій, у процесі діяльності наукових товариств, під час колективної та індивідуальної продуктивної праці, в сім’ї, на базових підприємствах тощо);
– наукового обґрунтування різних видів сільськогосподарської праці для учнів відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей;
– визначення ролі та місця у навчально-виховному процесі школи учнівської навчально-виробничої бригади. Провідною ідеєю педагогічної концепції І.Ткаченка стало спрямування школи на підготовку учнів до продуктивної праці, педагог вважав, що “без такої праці сільська школа перетворюється на місце загублених можливостей дитинства” [2 с. 16-18].
На сьогоднішній день ми сміливо можемо вважати І.Г. Ткаченка талановитим освітнім менеджером, адже він, як ніхто інший, володів мистецтвом управління людьми і відносинами між ними, умів згуртовувати людей навколо загальних цілей, формувати в працівників професіональні потреби і забезпечувати умови для їх задоволення, готувати всіх членів трудового колективу до спільної успішної діяльності на основі постійного професійного росту і саморозвитку, регулювати необхідні ділові відносини, мотивувати і стимулювати працю, створювати в колективі атмосферу поваги, довіри і успіху. [7, с. 15].
Система підготовки учнів Богданівської школи до трудової діяльності була триетапною, а саме: 1) теоретичні заняття (пізнання основ виробництва та основ наук в їх законах та закономірностях); 2) заняття в лабораторії, де проводилися уроки підготовки до практичної діяльності, міні-досліди; 3) практичні заняття на колгоспному тракторному стані (зі спеціальності “рільник-механізатор”), на фермі (зі спеціальності “тваринник”) та навчально-дослідному полі [2 с. 17].
У системі трудового виховання учнів Богданівської школи важливе місце посідало виробниче навчання старшокласників, яке здійснювалося за програмою „Основи сільськогосподарського виробництва” та в тісному взаємозв’язку з викладанням інших дисциплін. Шляхами реалізації зв’язків було наступне: включення в навчальний матеріал дисциплін політехнічного циклу виробничої тематики; складання і розв’язування задач з виробничим змістом; проведення вчителями загальноосвітніх дисциплін виробничих екскурсій та включення матеріалу екскурсій у зміст відповідних уроків; організація спостережень за виробничими об’єктами під час виробничої практики учнів; виконання лабораторно-практичних робіт у шкільних кабінетах та виробничих лабораторіях на устаткуванні, яке використовують на підприємствах народного господарства; виконання лабораторно-практичних робіт і виробничих дослідів безпосередньо в умовах виробництва; організація самостійної роботи учнів з використанням технічної літератури, довідників, розрахункових таблиць тощо [2].
Цікавими і повчальними були й трудові традиції школи І.Ткаченка. Серед них: посвячення учнів у хлібороби, „Свято врожаю”, „Свято першої борозни”, „Я – член учнівської бригади”, „Дружба поколінь”, „Змолоду честь трудову бережи”, „Естафета поколінь хліборобів”, перспективні трудові завдання зі створення учнями матеріальних цінностей, які мають суспільне значення для школи або села (наприклад: обладнання шкільних майстерень та кабінетів, теплиць, агрокласу, спортивного та географічного майданчиків, озеленення місцевості) та ін. [2]. Ці традиції були досить схожі із традиціями Павлиської школи, і це було закономірним, оскільки директори названих шкіл тісно співпрацювали між собою. На даному прикладі ми бачимо здорову конкуренцію шкіл і співпрацю водночас заради спільної мети – виховання підростаючого покоління в дусі трудових традицій українського народу. Іван Гурович Ткаченко був ініціатором відкриття в Богданівській школі двох експериментальних класів, де учнів протягом трьох років навчали професіям. Результатом стало те, що школярі разом із атестатом зрілості отримували посвідчення агронома-садовода або столяра відповідного (залежно від того, наскільки вони оволоділи професією) розряду [2].
Слід відзначити, що у життя звичайної сільської школи було досить різноманітним, глибоко змістовним і повноцінним: у закладі панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, глибока наукова думка, плідно функціонували навчальні лабораторії й різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сад, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки.
Не дивлячись на шалений ритм життя й високу завантаженість у роботі, Іван Гурович головним у своїй діяльності вважав людяне ставлення до дітей і дорослих: «Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей – тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм»
Справді новаторським є внесок І. Г. Ткаченка в розробку актуальних проблем управління школою. Мету управлінської діяльності він вбачав у цілеспрямованому вихованні учителя-дослідника. Іван Гурович не тільки висловив ідею про створення на базі опорних шкіл науково-практичних лабораторій на громадських засадах для здійснення досліджень у галузі дидактики, а й на конкретному досвіді своєї школи він впроваджував у практику досягнення психологічної і педагогічної науки. Це є надзвичайно значущим та актуальним і для сучасної української школи.
Досвід своєї школи І.Ткаченко висвітлив у значній кількості наукових праць. Його спадщина цілісна та багатогранна. Багато робіт присвячено трудовому навчанню і вихованню. Серед них чільне місце посідають книги „Трудове виховання старшокласників” (1971 р.) і „Богданівська середня школа імені В.І. Леніна” (1975 р.). “Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській виробничій бригаді” (1964 р.), “Растим молодых земледельцев” (1967 р.), “Ростимо молодих хліборобів” (1967 р.), “Трудовое воспитание учащихся” (1978 р.), “Творче використання ідей В.О.Сухомлинського з питань трудового виховання в сільській школі. З досвіду роботи педагогічних колективів Кіровоградської області у 50-70-ті роки” (1994 р.) – у співавторстві з Н.Ангелуцою.
У статті «Народний учитель» В.О. Сухомлинський висловлює свої думки з приводу того, яким має бути народний учитель: «Справді, народний учитель – людина, яка вміє «глаголом жечь сердца людей». І взірцем народного вчителя він вважав Івана Гуровича Ткаченка. Пояснював, чому. На його думку, Іван Гурович мав «велику внутрішню культуру… знання душі дітей… моральне право вчити і повчати». За словами В.О. Сухомлинського, І.Г. Ткаченко «міг помітити в кожній людині її золоту жилу, її живинку, допомогти їй побачити себе» [8, с. 8].
Так, значний внесок у розробку теорії та практики навчання і виховання школярів зробив український вчений-педагог Іван Гурович Ткаченко (1919– 1994) – Герой Соціалістичної Праці, заслужений учитель України, друг і послідовник Василя Олександровича Сухомлинського, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного інституту, старший науковий співробітник лабораторії трудового виховання і профорієнтації учнів сільської школи науково-дослідного Інституту педагогіки України, базою якої стали Богданівська й Трепівська середні школи, депутат Верховної Ради УРСР, кавалер багатьох орденів і медалей.
Протягом 35 років він очолював Богданівську середню школу № 1 Знам’янського району Кіровоградської області й присвятив усе своє життя практичній і теоретичній педагогічній діяльності [2]. Завдяки Івану Гуровичу діяльність цієї школи відзначалася продуманістю системи трудового виховання, яке було провідним у навчально-виховному процесі, спрямування на психологічну і практичну підготовку кваліфікованих робітників сільськогосподарського господарства.
Як педагог-практик і педагог-науковець І.Г.Ткаченко постійно стежив за новинами в галузі педагогіки і психології як України, так і за кордоном. Вивчав досвід В.О.Сухомлинського, А.С.Макаренка, налагоджував ділові зв’язки з багатьма передовими педагогами (Г.Д.Нестеренком, В.І.Білавичем, М.М.Ставчинським та ін.), науковими установами країни. Так, на думку окремих педагогів, І.Г.Ткаченка слід вважати основоположником сухомлиністики 1970-1994 рр. (А.Іванко, С.Орел, Н.Калініченко, Г.Перебийніс). Діяльність Івана Гуровича слід розглядати під кутом зору ідей саме В.О.Сухомлинського. Ці дві особистості діяли разом, підтримуючи один одного і надихаючи всіх, з ким співпрацювали, на великі справи. Кожний твір В.О.Сухомлинського проходив через думки І.Г. Ткаченка і його творчу практику. Основні ідеї Василя Олександровича втілювалися Іваном Гуровичем у життя, набували життєвого змісту, відображались у діяльності колективу Богданівської середньої школи, і робилося все це з великим успіхом. Зокрема, В.О. Сухомлинський називав І.Г. Ткаченка справді народним учителем. У цьому контексті О.В.Сухомлинська зазначає: «Творча й особиста дружба об’єднувала його й Івана Гуровича Ткаченка, який, віднайшовши свій шлях у педагогіці, звіряв свої ідеї з поглядами Василя Олександровича, радився з ним, щиро радів його успіхам та підставляв своє чоловіче плече, підтримував, коли на павлиського директора обрушився шквал незаслуженої критики. Іван Гурович продовжував бути одним із найбільш відданих прибічників Василя Олександровича після його передчасної смерті»[1].
Висновки.
І.Г.Ткаченко був надзвичайно працьовитою, творчою, неординарною особистістю, яка проектувала свою діяльність і на майбутнєЮ ввійшов в історію української педагогіки як фундатор школи нового типу на засадах педагогіки співробітництва, розбудови моделі школи на принципах демократизму та відкритості. Тому на сьогоднішній день постать Івана Гуровича є прикладом активного співучасника у вирішенні сучасних соціально-педагогічних проблем державної ваги.
Список використаних джерел
1. Калініченко Н. А. Сучасники В. О. Сухомлинського/ Н. Калініченко, Г.Перебийніс. – Кіровоград : Народне слово, 1998. – 260 с.
2. Слюсаренко Н.В. Виробниче навчання як складова трудової підготовки учнів Богданівської школи в 50–70-х роках ХХ століття/ Слюсаренко Н.В. // Таврійський вісник освіти. – 2008. – № 4. – С. 16-18.
3. Калініченко Н.А. Історико-педагогічні дослідження спадщини педагогів-новаторів Кіровоградщини [Електронний ресурс]
4. Капраль М. Іван Ткаченко, Федір Оксанич як послідовники видатного українського педагога Василя Сухомлинського / Капраль М. // Освітній простір. Глобальні, регіональні та інформаційні аспекти. – Чернівці: Черемош, 2010. – № 1. – С.48- 49 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/03/.
5. Калініченко Н.А. Інноваційні підходи до трудової підготовки учнів у авторських сільських школах В.О. Сухомлинського, І.Г. Ткаченка, О.А. Захаренка (друга половина XX століття) [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/37/visnuk_34.pdf
6. Лунячек В.Е. Педагогічний менеджмент : навчальний посібник / В.Е. Лунячек. − 2-е вид., випр. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2015. – 512 с.
7. Черниш А.П. Менеджмент освіти : Навчальний посібник / А.П.Черниш. – 48 с.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. У період реформування змісту шкільної освіти особливої уваги та значимості набувають погляди видатних педагогів-гуманістів на проблеми модернізації в освітянській галузі щодо необхідності піднесення людини як найвищої соціальної цінності, формування національної і людської гідності у школярів, здатність застосовувати набуті вміння в практичній діяльності, визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.
Для молодшого покоління педагогів Кіровоградщини особливо важливо володіти інформацією про те, що освіта нашого краю в різний період свого існування була серед першопрохідців різноманітних підходів у галузі освіти.
Підтвердженням цього є сміливі неординарні пошуки ще в 1867 році Миколи Федоровського у навчанні грамоти і професії в Єлисаветградському ремісничограмотному училищі; стежинки Софії Русової в дошкільному вихованні; оригінальне розв’язання педагогічних проблем у перші роки існування Української держави (1917-1921); перші кроки становлення А. Макаренка на теренах цього краю; неординарні підходи до навчально-виховного процесу в 50-70 рр. минулого століття (В.Сухомлинський, О.Хмура, А.Рєзник, І.Ткаченко, Ф.Оксанич); це і досвід випереджуючого переходу (порівняно з усім Радянським Союзом) від 7-річної до 8-річної освіти (Созонівська, Катеринівська, Аджамська та Кіровоградська № 25 восьмирічні 2 школи, Павлиська середня та ін.); реалізація політехнічного принципу, створення учнівських виробничих бригад і таборів праці й відпочинку (Новопразька, Богданівська, Комишуватська, Кіровоградська № 5 середні школи та ін.); першість у створенні міжшкільних майстерень (1962), міжшкільних навчально-виробничих комбінатів (Гайворон, Новоукраїнка, Олександрія, Войнівка, Вільшанка) (1964); навчання дітей 6-річного віку (Знам’янський район, м.Знам’янка); дошкільне виховання (Суботці, Новоархангельськ, Кіровоград та ін.); перехід на модернізований зміст освіти в 70-ті роки; це й експериментальні підходи до розробки наукових основ диференціації навчання в старших класах (О.Хмура і його помічники в школах м. Кіровограда) і пізніше в початкових класах (Світлана Логачевська). Це і золота спадщина Василя Олександровича Сухомлинського як директора, вчителя і, передовсім, педагога-новатора. [4, с. 1-3]. А ще – спадщина його послідовників, одним із яких є видатна постать Івана Гуровича Ткаченка.
Аналіз досліджень і публікацій.
З метою вдосконалення сучасної системи освіти в цілому та трудової підготовки підростаючого покоління дослідженням педагогічної спадщини І. Ткаченка займались науковці Я.Береговий, А.Іванко, Г.Іванюк, Г.Левченко, Н.Калініченко, В.Мадзігон, А.Розенберг, О. Філоненко, Н. Котелянець, Н. Слюсаренко, М. Капраль та інші. Детально вивчаючи історичні документи, архівні матеріали науковці проаналізували діяльність українського педагога-новатора ХХ століття та дали оцінку його інноваційним ідеям й всій творчій спадщині, наголошуючи при цьому, що вчений розвинув, закріпив і перевірив на практиці в умовах сільської школи принципи трудового виховання, сформовані вперше в історії вітчизняної педагогіки В. Сухомлинським [3].
Виклад основного матеріалу.
І.Г. Ткаченко (1919-1997 рр.) був твердо переконаний, що школа повинна допомогти учням правильно визначити свій життєвий шлях (що є досить актуальним і на сьогоднішній день у сфері реалізації життєвих компетентностей нової української школи), значну увагу приділяв підготовці молодого покоління до праці.
Для сільської школи, яку очолював І.Ткаченко, характерною була значна увага до:
– визначення змісту системи трудового виховання та її складових (трудове виховання на уроках з основ наук, на заняттях гуртків, секцій, у процесі діяльності наукових товариств, під час колективної та індивідуальної продуктивної праці, в сім’ї, на базових підприємствах тощо);
– наукового обґрунтування різних видів сільськогосподарської праці для учнів відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей;
– визначення ролі та місця у навчально-виховному процесі школи учнівської навчально-виробничої бригади. Провідною ідеєю педагогічної концепції І.Ткаченка стало спрямування школи на підготовку учнів до продуктивної праці, педагог вважав, що “без такої праці сільська школа перетворюється на місце загублених можливостей дитинства” [2 с. 16-18].
На сьогоднішній день ми сміливо можемо вважати І.Г. Ткаченка талановитим освітнім менеджером, адже він, як ніхто інший, володів мистецтвом управління людьми і відносинами між ними, умів згуртовувати людей навколо загальних цілей, формувати в працівників професіональні потреби і забезпечувати умови для їх задоволення, готувати всіх членів трудового колективу до спільної успішної діяльності на основі постійного професійного росту і саморозвитку, регулювати необхідні ділові відносини, мотивувати і стимулювати працю, створювати в колективі атмосферу поваги, довіри і успіху. [7, с. 15].
Система підготовки учнів Богданівської школи до трудової діяльності була триетапною, а саме: 1) теоретичні заняття (пізнання основ виробництва та основ наук в їх законах та закономірностях); 2) заняття в лабораторії, де проводилися уроки підготовки до практичної діяльності, міні-досліди; 3) практичні заняття на колгоспному тракторному стані (зі спеціальності “рільник-механізатор”), на фермі (зі спеціальності “тваринник”) та навчально-дослідному полі [2 с. 17].
У системі трудового виховання учнів Богданівської школи важливе місце посідало виробниче навчання старшокласників, яке здійснювалося за програмою „Основи сільськогосподарського виробництва” та в тісному взаємозв’язку з викладанням інших дисциплін. Шляхами реалізації зв’язків було наступне: включення в навчальний матеріал дисциплін політехнічного циклу виробничої тематики; складання і розв’язування задач з виробничим змістом; проведення вчителями загальноосвітніх дисциплін виробничих екскурсій та включення матеріалу екскурсій у зміст відповідних уроків; організація спостережень за виробничими об’єктами під час виробничої практики учнів; виконання лабораторно-практичних робіт у шкільних кабінетах та виробничих лабораторіях на устаткуванні, яке використовують на підприємствах народного господарства; виконання лабораторно-практичних робіт і виробничих дослідів безпосередньо в умовах виробництва; організація самостійної роботи учнів з використанням технічної літератури, довідників, розрахункових таблиць тощо [2].
Цікавими і повчальними були й трудові традиції школи І.Ткаченка. Серед них: посвячення учнів у хлібороби, „Свято врожаю”, „Свято першої борозни”, „Я – член учнівської бригади”, „Дружба поколінь”, „Змолоду честь трудову бережи”, „Естафета поколінь хліборобів”, перспективні трудові завдання зі створення учнями матеріальних цінностей, які мають суспільне значення для школи або села (наприклад: обладнання шкільних майстерень та кабінетів, теплиць, агрокласу, спортивного та географічного майданчиків, озеленення місцевості) та ін. [2]. Ці традиції були досить схожі із традиціями Павлиської школи, і це було закономірним, оскільки директори названих шкіл тісно співпрацювали між собою. На даному прикладі ми бачимо здорову конкуренцію шкіл і співпрацю водночас заради спільної мети – виховання підростаючого покоління в дусі трудових традицій українського народу. Іван Гурович Ткаченко був ініціатором відкриття в Богданівській школі двох експериментальних класів, де учнів протягом трьох років навчали професіям. Результатом стало те, що школярі разом із атестатом зрілості отримували посвідчення агронома-садовода або столяра відповідного (залежно від того, наскільки вони оволоділи професією) розряду [2].
Слід відзначити, що у життя звичайної сільської школи було досить різноманітним, глибоко змістовним і повноцінним: у закладі панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, глибока наукова думка, плідно функціонували навчальні лабораторії й різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сад, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки.
Не дивлячись на шалений ритм життя й високу завантаженість у роботі, Іван Гурович головним у своїй діяльності вважав людяне ставлення до дітей і дорослих: «Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей – тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм»
Справді новаторським є внесок І. Г. Ткаченка в розробку актуальних проблем управління школою. Мету управлінської діяльності він вбачав у цілеспрямованому вихованні учителя-дослідника. Іван Гурович не тільки висловив ідею про створення на базі опорних шкіл науково-практичних лабораторій на громадських засадах для здійснення досліджень у галузі дидактики, а й на конкретному досвіді своєї школи він впроваджував у практику досягнення психологічної і педагогічної науки. Це є надзвичайно значущим та актуальним і для сучасної української школи.
Досвід своєї школи І.Ткаченко висвітлив у значній кількості наукових праць. Його спадщина цілісна та багатогранна. Багато робіт присвячено трудовому навчанню і вихованню. Серед них чільне місце посідають книги „Трудове виховання старшокласників” (1971 р.) і „Богданівська середня школа імені В.І. Леніна” (1975 р.). “Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській виробничій бригаді” (1964 р.), “Растим молодых земледельцев” (1967 р.), “Ростимо молодих хліборобів” (1967 р.), “Трудовое воспитание учащихся” (1978 р.), “Творче використання ідей В.О.Сухомлинського з питань трудового виховання в сільській школі. З досвіду роботи педагогічних колективів Кіровоградської області у 50-70-ті роки” (1994 р.) – у співавторстві з Н.Ангелуцою.
У статті «Народний учитель» В.О. Сухомлинський висловлює свої думки з приводу того, яким має бути народний учитель: «Справді, народний учитель – людина, яка вміє «глаголом жечь сердца людей». І взірцем народного вчителя він вважав Івана Гуровича Ткаченка. Пояснював, чому. На його думку, Іван Гурович мав «велику внутрішню культуру… знання душі дітей… моральне право вчити і повчати». За словами В.О. Сухомлинського, І.Г. Ткаченко «міг помітити в кожній людині її золоту жилу, її живинку, допомогти їй побачити себе» [8, с. 8].
Так, значний внесок у розробку теорії та практики навчання і виховання школярів зробив український вчений-педагог Іван Гурович Ткаченко (1919– 1994) – Герой Соціалістичної Праці, заслужений учитель України, друг і послідовник Василя Олександровича Сухомлинського, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного інституту, старший науковий співробітник лабораторії трудового виховання і профорієнтації учнів сільської школи науково-дослідного Інституту педагогіки України, базою якої стали Богданівська й Трепівська середні школи, депутат Верховної Ради УРСР, кавалер багатьох орденів і медалей.
Протягом 35 років він очолював Богданівську середню школу № 1 Знам’янського району Кіровоградської області й присвятив усе своє життя практичній і теоретичній педагогічній діяльності [2]. Завдяки Івану Гуровичу діяльність цієї школи відзначалася продуманістю системи трудового виховання, яке було провідним у навчально-виховному процесі, спрямування на психологічну і практичну підготовку кваліфікованих робітників сільськогосподарського господарства.
Як педагог-практик і педагог-науковець І.Г.Ткаченко постійно стежив за новинами в галузі педагогіки і психології як України, так і за кордоном. Вивчав досвід В.О.Сухомлинського, А.С.Макаренка, налагоджував ділові зв’язки з багатьма передовими педагогами (Г.Д.Нестеренком, В.І.Білавичем, М.М.Ставчинським та ін.), науковими установами країни. Так, на думку окремих педагогів, І.Г.Ткаченка слід вважати основоположником сухомлиністики 1970-1994 рр. (А.Іванко, С.Орел, Н.Калініченко, Г.Перебийніс). Діяльність Івана Гуровича слід розглядати під кутом зору ідей саме В.О.Сухомлинського. Ці дві особистості діяли разом, підтримуючи один одного і надихаючи всіх, з ким співпрацювали, на великі справи. Кожний твір В.О.Сухомлинського проходив через думки І.Г. Ткаченка і його творчу практику. Основні ідеї Василя Олександровича втілювалися Іваном Гуровичем у життя, набували життєвого змісту, відображались у діяльності колективу Богданівської середньої школи, і робилося все це з великим успіхом. Зокрема, В.О. Сухомлинський називав І.Г. Ткаченка справді народним учителем. У цьому контексті О.В.Сухомлинська зазначає: «Творча й особиста дружба об’єднувала його й Івана Гуровича Ткаченка, який, віднайшовши свій шлях у педагогіці, звіряв свої ідеї з поглядами Василя Олександровича, радився з ним, щиро радів його успіхам та підставляв своє чоловіче плече, підтримував, коли на павлиського директора обрушився шквал незаслуженої критики. Іван Гурович продовжував бути одним із найбільш відданих прибічників Василя Олександровича після його передчасної смерті»[1].
Висновки.
І.Г.Ткаченко був надзвичайно працьовитою, творчою, неординарною особистістю, яка проектувала свою діяльність і на майбутнєЮ ввійшов в історію української педагогіки як фундатор школи нового типу на засадах педагогіки співробітництва, розбудови моделі школи на принципах демократизму та відкритості. Тому на сьогоднішній день постать Івана Гуровича є прикладом активного співучасника у вирішенні сучасних соціально-педагогічних проблем державної ваги.
Список використаних джерел
1. Калініченко Н. А. Сучасники В. О. Сухомлинського/ Н. Калініченко, Г.Перебийніс. – Кіровоград : Народне слово, 1998. – 260 с.
2. Слюсаренко Н.В. Виробниче навчання як складова трудової підготовки учнів Богданівської школи в 50–70-х роках ХХ століття/ Слюсаренко Н.В. // Таврійський вісник освіти. – 2008. – № 4. – С. 16-18.
3. Калініченко Н.А. Історико-педагогічні дослідження спадщини педагогів-новаторів Кіровоградщини [Електронний ресурс]
4. Капраль М. Іван Ткаченко, Федір Оксанич як послідовники видатного українського педагога Василя Сухомлинського / Капраль М. // Освітній простір. Глобальні, регіональні та інформаційні аспекти. – Чернівці: Черемош, 2010. – № 1. – С.48- 49 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/03/.
5. Калініченко Н.А. Інноваційні підходи до трудової підготовки учнів у авторських сільських школах В.О. Сухомлинського, І.Г. Ткаченка, О.А. Захаренка (друга половина XX століття) [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/37/visnuk_34.pdf
6. Лунячек В.Е. Педагогічний менеджмент : навчальний посібник / В.Е. Лунячек. − 2-е вид., випр. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2015. – 512 с.
7. Черниш А.П. Менеджмент освіти : Навчальний посібник / А.П.Черниш. – 48 с.
Категорія:
Методична робота
